Здебільшого на українське в кінотеатр йдуть через те, що воно українське. Після поганенької “Штольні” і зовсім не вражаючих “Тіней незабутих предків” цей стереотип тільки зміцнився. То чи здатне творіння Олеся Саніна розбити на друзки всі твердження про низьку якість новітнього українського кіно?

Я З НЬЮ-ЙО… З ХАРКОВА

Локально фільм розповідає історію двох людей: сліпого кобзаря, який не може знайти спокою після довгих боїв, та сина американського інженера, який вимушений втекти. Разом ці двоє переживають багацько подій тогочасної Радянської України, доля випробовує їхню віру і переконання. Поза особистими історіями основних та другорядних героїв маємо ще краплю документалізму та неприхованого історичного тла.

ЧОМУ КВІТИ МАЮТЬ ОЧІ?

Однойменну з альтернативною назвою стрічки пісню заспівала Джамала ледь не півроку тому і відразу покращала в моїх очах, адже пісня справді чудова. Однак у фільму, на відміну від пісні, є суттєві недоліки, і про них краще розказати передусім.

Перший недолік — сама Джамала. Непогана співачка, чарівна жінка, але геть не актриса. Більшість сцен своєю присутністю вона робить фальшивими і награними, неначе в дешевому театрі. Фільму хочеться вірити, забути, що все це – постановка, знята на камеру. Та доки Джамала в кадрі, це відчути не вдається.

Але є значно суттєвіші проблеми. До прикладу, нерозбірливі слова під час фільму, їх тут багацько. Чи пошматована і дуже складно подана історія, яка вряди-годи лише натяками розкриває перебіг подій. Або ж сліпі кобзарі, які, схоже, володіють єдиноборствами не гірше за Брюса Лі.

ТИ Ж ЗНАЄШ… ТИ ОДНА МЕНІ В ЦІЛОМУ СВІТІ.

Та недоліки я написав спочатку лише задля об’єктивності. Бо в перечисленні переваг фільму об’єктивним бути не можу. Як на мене, фільм геніальний. Він торкає такі струни в душі, які рідко вдається зачепити іншим художнім творам.

Отож перевага перша: актори. Окрім вищезгаданої не-актриси підібрані чудові актори. Головні герої неймовірні. Чого варта лише вимова американського хлопчика чи погляд сліпого, в якому є уся палітра можливих емоцій людини без здригання жодного м’язу на обличчі.

Перевага друга: режисура, зйомка і подання. Фільм ніби і не сприймається цілісною розповіддю, либонь, через часте пересікання загальної та особистої історій, та в ньому є моменти, які спонукають неймовірно перейнятися усім, що відбувається, і врешті, просто заплакати досвідченого поціновувача драм і трагедій.

Перевага третя: українськість та історія. Фільм про Україну, відповідно, можемо хоча б краєчком ока глянути, як же жили люди в ті часи. На їхній одяг, побут, традиції у відтворенні режисера. Безумовно — суттєва перевага.

ЕСТЬ У ВАС КАКИЕ-ТО ВЕСЁЛЫЕ ПЕСНИ?

Цей огляд суттєво відрізняється від інших. Зрештою, коли доходить до настільки сильних емоцій, для слів місця не лишається. Однозначно раджу піти на „Поводиря“, інакше пропустите дуже крутий фільм. А враховуючи сьогодення України, можна ще й незатьмареним розумом порівняти його із історичним подіями. Любов, дружба, зрада, дилеми, смерті, байдужість. Усе це є в „Поводирі“. Словом, емоційно.